Темрява вкрила кімнату. Жодний промінь світла не потрапляв туди. Все село поринало в тишу та готувалось до сну. Лише в одній хаті ще довго горіла свіча. Там, зовсім одна, посеред кімнати сиділа Ганна. Вона дивилась, як мерехтить полум’я свічки, та не бачила вона в ньому світла. Їй здавалось, що вона потрапила у пекло, де нікому немає пробачення. Її охопив страх, мороз пробирав тіло. Ганна куталась в одежу, але та не гріла її, бо мороз був у серці. Сьогодні її зрадили...
Ще вчора вона вірила в любов та щастя, а сьогодні хотіла померти. Не бачила Ганна світлого сонечка, не чула більше, як співають квіти, вона занурилась у себе, світло в душі закрила чорна хмара, дощ великими краплинами падав на підлогу. Ні, то був не дощ, то були сльози відчаю та розчарування. Свіча догорала, і, здавалось, догорала надія... не залишалось віри в майбутнє...
Та стук у двері змусив Ганну прокинутись від важких згадок. Вона пішла відчиняти двері, але за ними нікого не було. Лише маленький букетик фіалок та шматок паперу лежав за дверима. Ганна нахилилась та підняла квіти. Ніжний аромат нічних фіалок вмить заполонив кімнату. Ганна закрила очі та згадала, як маленькою дитиною тікала в ночі з хати, щоб назбирати хоч трошки цих чарівних квітів. Рік тому, під час збирання квітів вона зустріла його... Молодий хлопець йшов їй назустріч, темні очі дивились на неї. В ту мить вона відчула, що знайшла свою долю. Сьогодні вона вперше в цьому засумнівалась... Ганна віддала б все, щоб повернути той день, знову відводити сором’язливий погляд та... кохати. Можливо, в цю мить їй вистачило б одного слова: „Пробач”, і вона б забула все, що сьогодні бачила.
Теплі промені сонця розбудили Ганну наступного дня. Вона прокинулась з квітами в руках, але вже прийняла рішення більше ніколи не зустрічатися з Василем. Вона вийшла на вулицю та пішла до хати Василя. Він зустрів її на дорозі. Очі його горіли так само, як в той день першої зустрічі. Він чекав відповіді.
- Я більше не прийду до тебе, - сказала Ганна ледве стримуючи сльози.
- Але...
- Ні, я вже все обміркувала.
Вона рішучими кроками почала відходити. Та через хвилину вона бігла додому, сльози вмивали її обличчя. Серце розривалось на дві половини. Вона кохала,.. але зраду пробачити не могла. Вона розуміла, що, можливо, ще пожалкує, але час повернути не можна.
Ганна вбігла в хату та побачила на підлозі шматок паперу. Він випав вчора з квітів. Вона довго намагалась підняти його, але чомусь боялась. Нарешті перемогла страх та підняла аркуш. Там було лише одне слово: „Пробач...”
Наталья Новикова,
Горловка, Украина
Привет всем! Я студентка литературного факультера Луганского университета. Работаю журналистом во всеукраинской газете "Разговор", служу детям-сиротам и люблю Христа. e-mail автора:bigmirjc@mail.ru
Прочитано 13327 раз. Голосов 10. Средняя оценка: 4,9
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Наташа, мой вам совет, не выставляйте так много своих произведений. Это мое субьективное мнение. Можно, просто, по несколько штук... отзывов будет больше! Попробуйте!
Ирина Фридман
2007-11-19 21:41:21
Дуже зворушливе оповідання. Мені здаеться, що Ганна, довірлива дівчина, побачивши бажане "пробач", змінить свое рішення. Але, це ще питання.
У мене до вав е кілька правок. Маю надію , що вони вам допоможуть.
1.У першому обзаці використана тафтологія на слово "мороз"'.
2."Свіча догорала, і, здавалось, догорала надія... " Догорала і догорала... не ліпиться. Пропоную вам переробити це речення. Наприклад: Свіча догорала і здавалось з нею зникала і дівоча надія... Ну щось в цьому дусі.
Творчих надхнень вам від Господа.
Ксюха
2008-12-10 08:40:24
Як на мене, то це.дійсно зворушлива історія. Але я вважаю що Ганні варто ще раз подумати, і можливо варто все ж таки пробачити, якщо вона дійсно кохає Василя.
Поэзия : Стыд- - Eduard Schäfer Я не упоминал в страничке знакомства со мной, что моя христианская
жизнь была похожа на скалистые горы, где всё и прекрасные вершины и
смертоносные расселины.
Так получилось, что момент своего " обжигания " я не осознал, считая,
что это Бог меня оставил...
В общем, я оказался,как бы не было мне больно это писать, в тюрьме.
Мне дали 6-месяцев, из которых я отсидел, по милости Божией только
3 месяца. В момент моего заключения я всё осознал, понял все свои
ошибки, а самое главное я ещё крепче полюбил Бога.
У меня было много знакомств с заключёнными, я честно им рассказывал
о себе и моих отношениях с Богом,после этих бесед многие стали тянуться к Богу, к поиску истины...
Однажды, будучи уже долгое время на свободе, я поехал с братьями
отвозить одного гостя в другой город, в тот в котором я сидел, не
заметно для себя ,я оказался в районе , который прославился своей
преступностью. Мы вышли из машины, чтобы проводить брата до дома,
на какое-то время мы остановились и краем глаза на углу улицы, который
оказался "точкой" я увидел, парня с которым был в одной тюрьме,
он был "дилер". Он стоял, вид его был измучен, он смотрел в мою сторону, ища моего взгляда, видно, что он хотел со мной поговорить,
но я молча отвернулся, потом мы сели с братьями в машину...
Приехав домой я открыл Слово Божие, мне открылись вышестоящие места песания, я упал на колени долго рыдал и каялся.
Я был много раз в том городе, в том районе, но того человека я больше
не видел, и если бы Господь дал мне вновь с ним встречу, подойдя к нему, в первую очередь я бы сказал:" Прости меня, Гена..."
Крик души : Две системы - Андрей Шамсутдинов Я сделал видео фильм по этому произведению и поместил на ютюбе адрес https://youtu.be/o3BO420Daig
или по названию ЦЕРКОВЬ СЕГОДНЯ: ЧТО ПРАВИЛЬНО, А ЧТО НЕТ.
